Викладачі

«Я не був «режимний»

Штрихи до портрету Юрія Шевельова. За спогадами «Я – мене – мені… (і довкруги)», есеями та інтерв’ю вченого

Автор: Наталія Загоруйко

shevelev_bЮрій Шевельов народився 17 грудня 1908 в Харкові в сім’ї генерал-майора Володимира Шнейдера та Варвари Медер. Під час Першої світової у 1916 р. батько через підозри за німецьке походження змушений був змінити прізвище: «воно мало б бути виразно російське без крамоли й зради. Вибрали Шевельов, по батькові – Юрійович».

Після закінчення школи планував вступати на літературний факультет Харківського інституту народної освіти (до революції – історично-філологічний факультет Харківського університету), але через тодішню моду на інженерний фах вирішив подавати документи й на хімічний факультет Харківського технологічного інституту, поклавши «остаточний вибір на долю». На останньому іспиті до технологічного з алгебри отримав двійку, за що всі дальші роки «почував безмежну вдячність Провидінню». У 1931 здобув кваліфікацію викладача мови та літератури в середніх учбових закладах. Навчаючись в інституті, відмовився від стипендії – не хтів бути боржником радянської держави.

Після закінчення інституту вступати до аспірантури не поспішав, бо претендентів ретельно перевіряли й могли виявити його «соціяльне походження». І лише 1936 рік започаткував новий період його життя, коли Сталін проголосив: «Син за батька не відповідає».

У 1939 році захистив кандидатську дисертацію «Мова і стиль політичної лірики П.Г. Тичини» під керівництвом Л.А. Булаховського.

З 1944 року деякий час жив у Німеччині, де, попри складні повоєнні умови, повністю занурився у процес творення нової української літератури – заступник голови Мистецького українського руху (1945-1948 рр.) та перебував на посаді доцента слов’янської філології Українського вільного університету в Мюнхені (1946-1949 рр.). 1949 року отримав докторський науковий ступінь «на основі» праці «До генези називного речення», яка була написана ще в Харкові.

Переїхавши до США 1952 року, викладав славістику в Гарвардському (1952 -1954 рр.) та Колумбійському (Нью-Йорк, 1954 -1977 рр.) університетах.

Автор понад 800 наукових досліджень. Найвідоміші наукові праці «Передісторія слов’янської мови: історична фонологія загальнослов’янської мови» (1965), «Історична фонологія української мови» (1979), після яких, як зауважила О. Забужко: «всерйоз повторювати стару імперську мантру про “спільносхідніслов’янські корені” та “колиску трьох братніх народів” не можливо так само, як після Коперніка вчити про землю на трьох китах».

Літературознавчі розвідки, есеї («Третя сторожа», «Не для дітей», «Друга черга» тощо) та спогади («Я, мені, мене… (і довкруги)») публікував під псевдонімом Юрій Шерех.

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000 р.).

Свою бібліотеку – одну з найбільших у світі славістичних книгозбірень – заповів університетові Хоккайдо в Японії, за умови, що вона не буде розформована.

Помер 12 квітня 2002 року в Нью-Йорку.

11plakatharkiv

1948 РОКУ ШЕВЕЛЬОВ НАПИСАВ СТАТТЮ ПІД НАЗВОЮ «ЧЕТВЕРТИЙ ХАРКІВ», ДЕ ПОДИВИВСЯ НА МІСТО «ЕВОЛЮЦІЙНО». ЧЕТВЕРТИЙ ХАРКІВ, ПИСАВ ВІН, ЗА ПЛАНАМИ ПАРТІЇ Й УРЯДУ, МАВ БУТИ «СУЦІЛЬНОЮ ПРОВІНЦІЄЮ». СУЧАСНІ ХАРКІВСЬКІ СТУДЕНТИ, НАМАГАЮЧИСЬ ПРОДОВЖИТИ ЛАНЦЮЖОК І ВІРЯЧИ В СВОЄ МІСТО, СТВОРИЛИ ГРАФІЧНУ РОБОТУ «П’ЯТИЙ ХАРКІВ» /  ФОТОРЕПРОДУКЦІЯ З САЙТА ХАРКІВСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СДУ

У 2013 році Українським центром Міжнародного ПЕН-клубу, Києво-Могилянською Бізнес Школою, видавництвом «Дух і Літера» та Українським науковим інститутом Гарвардського університету була заснована премія модерної есеїстики імені Юрія Шевельова.

Переглянути повний текст публікації:

http://incognita.day.kiev.ua/%C2%ABya-ne-buv-%C2%ABrezhimnij%C2%BB.html