Category Archives: Наукові напрацювання

Викладачі Літературно-науковий альманах Наукові напрацювання

«УКРАЇНСЬКИЙ ПАЛІМПСЕСТ. ОКСАНА ЗАБУЖКО В РОЗМОВІ З ІЗОЮ ХРУСЛІНСЬКОЮ»: МОДИФІКАЦІЯ ЖАНРУ ІНТЕРВ’Ю

Published by:

УДК 821.161.2 – 92.09

Загоруйко Наталія Анатоліївна, кандидат філологічних наук

 

 «УКРАЇНСЬКИЙ ПАЛІМПСЕСТ. ОКСАНА ЗАБУЖКО В РОЗМОВІ З ІЗОЮ ХРУСЛІНСЬКОЮ»: МОДИФІКАЦІЯ ЖАНРУ ІНТЕРВ’Ю

«УКРАИНСКИЙ ПАЛИМПСЕСТ. ОКСАНА ЗАБУЖКО В РАЗГОВОРЕ  С ИЗОЮ ХРУСЛИНСКОЙ»: МОДИФИКАЦИЯ ЖАРА ИНТЕРВЬЮ

 «UKRAINIAN PALIMPSEST. CONVERSATIONS OF OKSANA ZABUZHKO AND IZA CHRUSLINSKA»: THE MODIFICATION OF THE GENRE INTERVIEW

В пропонованій статті здійснено першу спробу визначити жарові особливості книги «Український палімпсест. Оксана Забужко в розмові в Ізою Хруслінською». Проаналізовано жанрові модифікації інтерв’ю-бесіди. Враховуючи медитативний характер бесіди, вказано на близькість тексту розмови з есеїстичним письмом.

Домінантна риса есею – налаштованість на діалог із публікою, на продовження чи навіть провокування дискусії про предмет, стала прикметною ознакою й аналізованого «інтерв’ю-ріки». Первинний текст розмови, який був ретельно опрацьований та трансформований в окремі розділи, в своїй сукупності набуває рис окремого публіцистичного тексту, який, завдяки своїй завершеності, стає важливою ланкою комунікативної схеми «автор – текст – читач». Проаналізовано публіцистичний дискурс «Українського палімпсесту» та вказано на інтертекстуальні зв’язки книги з творчістю письменниці. Підкреслено, що факт появи «Українського палімпсесту» є важливим кроком в процесі інтеграції України у європейський простір.

Ключові слова: бесіда, есей, діалог, жанрова модифікація, інтерв’ю.

 

В статье осуществлено первую попытку обозначить жанровые особенности книги «Украинский палимпсест. Оксана Забужко в разговоре  с Изою Хруслинской». Проанализировано жанровые модификации интервью-беседы. Учитывая медитативный характер беседы, указано на близость текста разговора с эссеистическим текстом.

Доминантной особенностью эссе есть настроенность на диалог с публикой, на продолжение или даже провоцирование дискуссии о предмете, которая стала ключевой особенностью и анализированного «интервью-реки». Первоначальный текст беседы, который был тщательно обработан и трансформирован в отдельные разделы, в своей цельности приобретает черты отдельного публицистического текста, который, благодаря своей завершенности, становится важным звеном коммуникативной схемы «автор – текст – читатель». Проанализирован публицистический дискурс «Украинского палимпсеста». Обозначено интертекстуальные связи книги с творчеством писательницы. Подчеркнуто, что факт появления этой книги есть важным шагом в процессе интеграции Украины в европейское сообщество.

Ключевые слова: беседа, диалог, эссе, жанровая модификация, интервью.

 

Summary

In this article the first attempt to define the genre peculiarities of the book  «Ukrainian Palimpsest. Conversations of Oksana Zabuzhko and Iza Chruslinska» is made. The genre modification of the interview-conversation are analyzed. Taking into consideration the meditative principle of conversation, the proximity of the conversational text and the essay style is pointed out.

The dominant feature of the essay is the mood for the dialogue with the public, for the continuation or even provoking of the discussion on the subject, which has become the distinctive peculiarity of the analized «interview-river». The original text of the conversation, which has been carefully processed and transformed into the separate chapter, is acquiring in its unity the publicistic text, which due to its completeness is becoming the main unit of the communicative scheme «author – text – reader». In the article the publicistic discourse of «Ukrainian Palimpsest» has been analized and the intertextual links of the book with the works of the the author has been indicated. It is emphasized, that the fact of the appearance of «Ukrainian Palimpsest» is the important step of the Ukrainian integrative process into the European Community.

Key words: conversation, dialogue, essay, the genre modification, interview.

Пріоритети розвитку сучасного суспільства в інформаційно-комунікативну добу зумовлюють не лише перевагу функціонування мас-медійних текстів над іншими видами друкованої продукції в інформаційному просторі, а й саму динаміку розвитку жанрів. Найактивнішою формою комунікації сьогодення є публічний діалог [ див. 1], а найбільш поширеним жанром стає жанр інтерв’ю. М. Василенко зауважує, що зараз по-новому сприймається жанроутворення в інтерв’ю, бо традиційне, класичне інтерв’ю, що базувалося на принципі питання – відповідь, зберігаючи свої функціональні особливості, розширюється за рахунок інтерв’ю-співбесіди, інтерв’ю-полеміки, коли респондент і журналіст спілкуються нарівні, користуючись одним і тим же поняттєвим апаратом [2, с. 7].

Трансформаційні процеси, що відбулися у системі журналістських жанрів, дослідники пояснюють як внутрішніми (індивідуальними й загальноредакційними творчими пошуками), так і з зовнішніми (політичними, соціальними, економічними) чинниками [3, с.11].

На сьогодні жанр інтерв’ю достатньо вивчений. Теоретичні підходи щодо нього знаходимо у працях як вітчизняних дослідників, так і західних вчених (І. Михайлин, О. Чекмишев, М. Кім, А. Тертичний, В. Ворошилов, А. Вайшенберг, І. Аньєс, М. Халер та інших), проте пріоритетними аспектами досліджень є вивчення процесів модифікації та трансформації жанрів. Проблем жанрової дифузії торкались Л. Кройчик, В. Учонова, О. Тертичний. Ґрунтовні теоретичні підходи щодо жанрових новоутворень знаходимо у дослідженнях В. Антонової «Трансформації типологічної та жанрової систем у сучасній журналістиці», М. Василенка «Динаміка розвиту інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі». В. Антонова окреслила процеси гібридизації жанрів: в процесі конотації традиційні жанри набувають додаткові значення, які розкривають їх функціональне призначення. Внаслідок синкретичних трансформацій елементи різних жанрів утворюють одну довершену конструкцію, що засвідчує як творчий підхід журналістів, так і надає нового звучання медіатексту [1, с. 177].

Однією з важливих причин зміни жанрової парадигми є саме демократизація суспільства: відбувається персоналізація засобів масової інформації, а журналіст перестає бути лише ретранслятором інформації, набуваючи все більшої самостійності [4, с. 275]. На думку С. Шебеліста: «Поширення персонального журналізму загалом та есеїстичних тенденцій зокрема також було реакцією на знеособленість інформації та засилля цензури, оскільки тоталітарна моноідеологія комунізму культивувала і розвивала монологічні жанри» [3, с. 7]. Лев Кройчик підкреслює, що ХХІ століття позначене есеїзацією публіцистики, адже автор займає позицію не стороннього спостерігача подій, а їх активного учасника. Відтак публіцист пропонує аудиторії текст, який не є рівнозначний жанру [5, с. 130].

Перспективні вектори розвитку мас-медійного дискурсу підказує Україні європейський досвід, де журналістика є частиною літератури нон-фікшен, а журналісти пишуть книжкові репортажі, тревелоги, нариси й активно використовують інтерактивний метод бесіди для створення книг-розмов, що в Польщі називають «інтерв’ю-рікою». Ці тенденції відповідають вимогам часу, адже науковці наголошують на необхідності переходу від монологічних жанрів до діалогічних, які не лише уможливлюють персоналізацію журналізму, а й сприяють залученню аудиторії до обговорення важливих питань, яка перестає задовольнятись інформаційними повідомленнями та прагне аналітичної глибини в осмисленні сьогодення.

Саме таким яскравим прикладом зазначеного є книга розмов Оксани Забужко з варшавською журналісткою Ізою Хруслінською. Варшав’янка, незважаючи на сучасний інформаційний темп, прагнення до оперативності, вдалась до жанру «інтерв’ю-ріки», який начебто не вписується у динамічний ритм доби електронних технологій, проте, відаючи належне інтерактивним жанрам комунікації, зуміла створити текст, який за своїми ознаками переростає жанр інтерв’ю-бесіди, набуваючи рис есеїстичного тексту. Варто зауважити, що термін «інтерв’ю-ріка» доволі умовний, адже методом отримання інформації було не інтерв’ю, за допомогою якого журналіст лише збирає інформацію, а саме бесіда, під час якої журналіст та співрозмовник обмінюються інформацією, бо є рівноправними учасниками комунікативного акту, а висвітлення проблеми потребує не миттєвого, проте ґрунтовного вивчення [6, с. 116].

Саме оригінальність підходу до структурування зібраного матеріалу, його архітектонічні особливості, та притаманні цьому тексту риси креативного соліпсизму зумовлюють актуальність розвідки, а головною метою дослідження є прослідкувати трансформацію жанру інтерв’ю-бесіди О. Забужко з І. Хруслінською «Український палімпсест» та окреслити жанрові особливості тексту.

Відповідно до поставленої мети та завдань у дослідженні застосовано напрацювання таких методів: структурно-типологічного для з’ясування жанрових особливостей тексту; культурно-історичного підходу (проаналізовано значення публіцистики письменниці); герменевтичної методології для дослідження інтертексту; контекстуальний та синтетично-аналітичний підходи до есеїстичних текстів О. Забужко.

Якщо за власним зізнанням О. Забужко, публіцистичні книжки вона пише для того, «щоб глибше вивчити теми, яких інакше так добре не опанувала» [7, с. 125], то остання книга письменниці «Українськпий палімпсест. Оксана Забужко у розмові з Ізою Хруслінською» створена для того, щоб передусім стати ближчою до читача – стати зрозумілішою для нього. Книгу «розмов про Україну» у форматі «інтерв’ю-ріки» («мега-інтерв’ю») запропонувала письменниці зробити Іза Хруслінська після прочитання роману «Музей покинутих секретів» (саме цей роман був удостоєний літературної нагороди Центральної Європи «Ангелус» минулого року). В інтерв’ю «Українській правді» О. Забужко розповіла, що Анджей Домбровський (голова фонду Колегіуму Східної Європи імені Яна Новака-Єзьоранського у Вроцлаві) організував унікальну інтер-ситуацію, орендувавши у старовинному замку на Заході Польщі резиденцію, де вони жили тиждень, спілкуючись щоденно по 7-8 годин під запис. Як зізнається авторка, в результаті плідних розмов було записано 30 касет [8]. Це був перший етап роботи над цим виданням. Наступним кроком було розшифрування записів, переклад розмови польською, структурування тексту у відповідні частини (книга має 16 розділів)[…]

 

Переглянути / завантажити повний текст публікації у форматі .pdf : N_a_zagoruyko_Stattya

Викладачі Літературно-науковий альманах Наукові напрацювання

Феномен національної самоідентифікації у публіцистичному мисленні Юрія Винничука (за матеріалами політичних коментарів у газеті «PostПоступ»)

Published by:

УДК: 007:070

Оксана Почапська-Красуцька,

Феномен національної самоідентифікації у публіцистичному мисленні Юрія Винничука (за матеріалами політичних коментарів у газеті «PostПоступ»)

У статті йдеться про особливості та етапи еволюції публіцистичного мислення Юрія Винничука. Автор звертає увагу на особливості виявлення феномену національної само ідентифікації у політичних коментарях письменника, опублікованих у газеті «PostПоступ».

Ключові слова: політичний коментар, публіцистичне мислення, національна самоідентифікація, мас-медіа.

 

The article deals with the features and stages of evolution of publicism thought by Yurij Vinnichuk. The author pays attention on the feature of exposure of the phenomenon of national authentications in the political comments of writer, published in a newspaper «PostPostup».

Key words: political comment, publicism thought, national selfidentification, mass-media.

Остання чверть ХХ століття і більшою мірою вже ХХІ ознаменувалися масштабністю та всеохопністю світових глобалізацій них та глокалізаційних процесів і, водночас, різким відмежуванням особистості від соціального простору. В свою чергу, глобалізацій ні процеси та швидкий науково-технічний прогрес (НТП) спричинили пришвидшення світових інформаційних потоків і, як наслідок, – надмірну інформатизацію суспільства, що виявилася одним із факторів інтелектуалізації особистості.

Звичайно, ЗМІ, як найоперативніший засіб і найзручніша форма передачі інформації, не могли залишитися осторонь від особистісного відмежування, – з’явилися так звані «конвергентні», або «нові медіа», особливістю яких є поєднання  властивостей відео-, аудіо- та друкованих видань. Окрім того, у них з’явився ще один ресурс, за допомогою якого читачі можуть створювати власний медійний простір, – платформи та веблогів та моблогів. Обидва ресурси мають структури звичайних щоденникових записів з тією лише різницею, що доступ до моблогів можливий зі звичайних мобільних телефонів, що підтримують функцію GPRS, – тобто аудиторія має можливість брати участь у творенні власного інформпростору.

Початок ХХІ століття (особливо від часу так званої Помаранчевої революції) спричинив неабиякий інтерес до політичних комунікацій.

Це призвело до того, що відбулася так звана медієвізація політики, коли засоби масової комунікації створюють усі умови для символічної діяльності політиків, що проявляється через такий феномен поведінки, як гра на публіку. Основною функцією політиків у такому випадку є творення і вчасне (!) оприлюднення політичних міфів за усіма законами драматургії. А отже, політичні діячі перетворюються на акторів, котрі тісно співпрацюють із іміджмейкерами, соціологами, політтехнологами, але не із народом, котрий сподівається на адекватну поведінку політичних лідерів після завершення передвиборних кампаній.

За таких умов свобода слова, декларована Конституцією України, успішно перетворюється на профанацію і стає категорією бізнесу: одні комунікаційні канали позбавляються ліцензій, тоді як інші (нібито більш опозиційні) залишаються як «свідчення» демократичного розвитку суспільства.

Такий стан речей призвів до неймовірного тематичного і жанрового розмаїття газетних публікацій: наявні матеріали, які можна віднести до різних напрямів, – рецептурного, аналітичного (вихваляючого та дискредитуючого), критичного та ін. Можливо саме тому сьогодні спостерігається тенденція перетікання одних жанрів у інші.

Жанр політичного коментарю, з яким працює Ю. Винничук на сторінках газети «PostПоступ», зберігає усі зазначені вище характеристики і тенденції […]

Переглянути / завантажити повний текст публікації у форматі .pdf : ПОчапська1

Викладачі Літературно-науковий альманах Наукові напрацювання

РОЗВАЖАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ ЯК МЕТОД ІГРОРЕАЛІЗАЦІЇ В ДРУКОВАНИХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАННЯХ ПОДІЛЬСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ 1917-1921 РР

Published by:

УДК: 007:70

Почапська-Красуцька О.І.,

кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

РОЗВАЖАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ ЯК МЕТОД ІГРОРЕАЛІЗАЦІЇ В ДРУКОВАНИХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАННЯХ ПОДІЛЬСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ 1917-1921 РР

Анотація

У статті мова йде про специфіку розважального комунікування друкованими періодичними виданнями Подільської губернії 1917-1921 рр. як методу загравання з аудиторією. Автор приходить до висновку, що використання розважальної інформації на сторінках друкованих періодичних видань, з одного боку, урівноважувало кількість негативної та позитивної інформації, а з іншого – активно сприяло формуванню громадської думки через комізацію виявів негативного (чи «невчасного» позитивного).

Ключові слова: розважальна комунікація, комунікування, Подільська губернія, друковані періодичні видання.

The article deals with the specific of entertainment in printed periodical editions of Podilska gubernia in 1917th-1921st as the method of playing with audience. The author comes to conclusion that using of entertaining information on the pages of printed periodical editions made the balance between the negative and positive information and formed the social opinion through the laughing under the negative (or “un-time” positive) social aspects.

Key words: entertainment, communication, Podilska gubernia, printed periodical editions.

Українська журналістика (особливо пресова її галузь) формувалася як явище елітарного характеру. Це зумовлювалося тим, що преса довгий час ( та й у переважній своїй більшості і сьогодні) була лише засобом досягнення мети – як правило, успішної політичної кар’єри. Саме тому на сторінках періодичних видань друкувалися промови, звернення, аналітичні матеріали, що давали можливість аудиторії переконатися в інтелектуальних здібностях «поки-що-журналіста».

Як слушно зазначають сучасні дослідники, «журналістика є найбільш мобільною частиною сучасної культури, завжди відповідає соціополітичному статуту держави. Стратиграфічний ізоморфізм культури і журналістики породжує властивість її транзитивності, гнучку здатність відображати головні парадигматичні складові того чи іншого часу» [21, с. 217]. Особливо активізуються ЗМІ у період важливих соціальних трансформацій.

1917-1921 рр. в історії України отримали назву періоду національно-визвольних змагань. Щоправда, далеко не всі дослідники погоджуються із такою думкою, стверджуючи, що про визвольні змагання можна було би вести мову тоді, коли за владні позиції змагаються політичні сили в межах однієї нації, а період 1917-1921 рр. варто назвати «українською революцією» [10].

Не зважаючи на такі неоднозначні погляди на окреслений історичний період, можемо констатувати, що за 1917-1921 рр. в Україні декілька разів змінилася військово-політична ситуація (і навіть державний устрій, напрямок політичного вектору…).

ЗМІ цих років стали чи не єдиним засобом спілкування влади з народом. Саме за їх допомогою різні військово-політичні сили намагалися заручитися підтримкою населення, донести до його відома змісти указів, законів, звернень і т. д., залучити його до певних соціальних та військово-політичних ігор як своєрідну «глядацьку аудиторію», підтримка якої в той чи інший момент може виявитися чи не найважливішим (навіть переламним) фактором […]

Переглянути / завантажити повний текст публікаці у форматі .pdf : Почапська