Кафедра

«Журналістика – не професія, це стан душі»
Таку фразу часто можна почути з вуст інших. А якщо журналістика – це талант, який не потрібно виробляти, то навіщо для цього навчатися у ВНЗ? Які перспективи може дати нам університет? Поспілкувавшись зі значною кількістю випускників нашої спеціальності, щиро тішуся тим, що жоден із них не пошкодував про те, що тут навчався. Перш за все, університет – це база для подальшого розвитку у межах рідної домівки, країни чи й цілого світу. Адже журналістика – це і професія, і душа, і талант, і покликання. Вибір того, чим займатися після навчання, залежить лише від вас. Про журналістику та КПНУ ім. Івана Огієнка розповіли наші випускники.

Ганна Смірнова, газета «Подолянин», Кам’янець-Подільський:
“Журналістика для мене – це улюблена справа, без якої не минає жодного дня. Це досвід, нові знайомства, знання, враження, хвилювання, постійна робота над собою. Іноді це ризик, іноді не зовсім приємні висловлювання в твій бік, іноді опівнічна гриза над останнім реченням матеріалу. Та головне, що все це, вкупі взяте, приносить масу задоволення. Університет дав мені непогану теоретичну базу, прекрасних колег і друзів у різних куточках країни й усвідомлення того, що блокнот із ручкою в кишені та фотокамера на плечі – це те, що мені насправді потрібно в житті”.

Розалія-Христина Семенів, New York University, School of Continuing and Professional Studies, Нью-Йорк:
Наш університет дав мені розуміння того, що меж і кордонів для людини немає. Саме тому я опинилася в США. А журналістика для мене – не просто сухі факти про те, що відбувається у світі, не просто аналіз подій, а частинка життя, котру автор вкладає у свою статтю. Це емоції, які він пережив у своєму житті, викладені на шпальтах.
Наш університет, так само, як і моя школа – фундамент, на якому я будую своє життя. Він був першим кроком до мрії”.

Олег Баришевський , книгарня «Читайка», Київ:
“Журналістика для мене – величезне всепоглинаюче болото. Таке собі місце, куди стікаються одночасно кисільні ріки та ріка Стікс. Цей шлях – ніби джерело Міміра, за ковток із якого потрібно віддати око.
Чи працюю журналістом? Ні. Але знайшов собі роботу, наближену до спеціальності. Я займаюся тим, що веду інтернет-сайт книгарні. В обов’язки мої входить: написання новин, які відбуваються в літературному світі, створення анотацій для книг і початкове програмування в HTML (весь контент, написаний мною, має бути оригінальним).
Університет дав мені можливість вільного розвитку і самовдосконалення, (аж ніяк не езотеричного напрямку, на жаль. Я не був найкращим студентом і, чесно кажучи, ніколи не гнався за можливістю бути першим)”.

Наталя Турак, газета «Україна Молода», Київ:
Що для мене журналістика? Це те, чим я живу. Вона займає увесь мій час, не обтяжуючи його. Прокидаючись у вирі подій та інформації, з шаленим темпом прожити ще один день. Мій університет дав мені відчуття впевненості в собі, у правильності свого вибору, а теперішня робота довела це. Я люблю це життя, котре почалося з кафедри журналістики.

Ганна Вінярська, Лодзький університет, Польща:
Вибір за вами. Цілий світ відкритий для можливостей. Удачі!

Олексій Єленков, телеканал «Поділля-Центр», Хмельницький:
Журналістика стала ближчою у 2005-му, коли вступив до Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка на спеціальність «Журналістика».
Є думка і навіть багато вдалих прикладів на доказ того, що не обов`язково фахово навчатися, щоб стати журналістом пишучим, телевізійником чи радіоведучим. Але на власному скромному досвіді можу впевнено сказати, що фахове навчання будує надійний фундамент, на якому можна, приклавши чимало зусиль і помноживши все на талант, побудувати якісну та успішну кар’єру журналіста. Успішні кореспонденти та ведучі без диплома журналіста роками здобували досвід, який тепер їм допомагає. А коли ти знаєш ази – до прикладу, принцип перевернутої піраміди: «Хто? Що? Де? Коли?…» – кити інформаційної журналістики J, тоді ти швидше орієнтуєшся в роботі, якісно працюєш і ще швидше здобуваєш досвід…
Що я особисто зауважив за собою. Коли прийшов до рідного (тепер він такий) червоного корпусу КПНУ ім. І. Огієнка (хоча тоді він був лише Кам`янець-Подільський державний університет) на спеціальність «Журналістика» (це був перший набір), я з журналістикою був на різних полюсах… Усі ті зарозумні твори, які я писав до того, нічого спільного не мали з журналістикою. Навчання внесло ясність і допомогло розставити правильні акценти… Якщо цей матеріал читають майбутні колеги, то, по-перше, вам мої вітання і привіт (ТАКОЖ ПАЛКИЙ ПРИВІТ УСІМ ВИКЛАДА-ЧАМ, ХТО НЕ ЗАБУВ ТАКОГО ДЯДЬКА, ЯК Я); по-друге, не забувайте, що журналістські матеріали (теле-, радіо-, друковані) мають бути простими і доступними. І хай цензури не так багато, як про неї розповідають, але принципи журналістики ще нікого не робили поганим «псом демократії»…
У своєму журналістському житті змінив дві редакції. В обох принцип роботи відрізнявся від того, що писали в книгах із журналістики… і не тому, що практика відрізнялася від теорії, що книги застарілі, а тому, що принцип роботи у кожній редакції має свої традиції. Мені з редакціями пощастило, бо хоча принцип роботи в них і був, так би мовити, класичним, але до абсурду не доходило (мовляв, «не смій виступати тут… нам байдуже, як тебе вчили», або «це добре, але так ніхто не робить»). Словом, не доводилося миритися з неписаним гаслом «Хай живуть штампи»!!! І всім майбутнім колегам не раджу миритися, і теперішнім колегам теж!.. Не бійтеся пропонувати щось нове – не з першого, то з третього разу точно пройде. Є неписане правило трьох фаз чогось нового: 1. Це якась дурня! 2. В цьому щось є! 3. Хто ж цього не знає!..
Про журналістів кажуть, що їхнє друге щастя – це нахабство. Я би посперечався з формулюванням. Друге щастя журналіста – це НАПОЛЕГЛИВІСТЬ!

Робіть правильні акценти! Усім натхнення!

Анна Помаранська, студентка 51ж групи