“Карантинна” журналістика: досвід українських медійників під час пандемії

Робота в режимі нон-стоп, ненормований графік і падіння доходів – така реальність, з якою доводиться стикатись українським журналістам під час карантину. А ще важкодоступна інформація, порушення свободи слова і штрафи за зйомки та навіть напади. Як журналісти працюють у період пандемії – далі у матеріалі.

Свобода слова

Основною і провідною темою більшості матеріалів під час карантину став COVID-19. За дослідженнями Інституту масової інформації за березень 2020 року в середньому цій темі було присвячено 58,5% від загальної кількості матеріалів у 17 загальнонаціональних онлайн-медіа.

Найбільше матеріалів про коронавірус було зафіксовано на сайтах «Укрінформ» (87% від загальної кількості матеріалів) та «Страна» (77%).

Діяльність медійників під час карантину відрізнялась не тільки одноманітність тем, а й проблемами, пов’язаними із доступом з інформацією. Дистанційно інформація отримувалась через брифінги, он-лайн конференції , медіаресурси органів влади, ексклюзивні коментарі тощо. Але журналісти – це «сторожові пси», які не звикли сприймати інформацію від чиновників як чисту монету, тому деякі з них самотужки перевіряли подані статистики захворювання, медичне забезпечення та дотримання правил самоізоляції. В результаті – помітна кількість перешкоджань роботи журналістів у Кривому Розі, Полтаві, Хмельницькому, Одесі, Київщині та ін. Від початку карантину було зафіксовано 30 порушень свободи слова, пов’язаних із пандемією. 27 червня команду телеканалу «Перший Західний» під час зйомок замкнули у магазині у Львівській області, а 13 квітня журналістам каналу ледве вдалось потрапити у супермаркет, згодом яких охоронець виштовхав з магазину, – повідомляє Інститут масової інформації.

1 травня харківський журналіст Микита Книш викликав поліцію через порушення карантину – бурхливе нічне життя на автостоянці коло станції метро Наукова, за що його побили і викрали особисті речі, – розповідається у матеріалі Української Правди. 2 квітня невідомі молодики напали на знімальну групу телеканалу ZIK у столичному Гідропарку під час інспектування столичних парків та спортивних майданчиків, відвідування яких заборонено на час карантину. В Одесі 17 квітня охоронець монастиря виштовхував із території операторку «Української служби інформації» Владиславу Швець і вибивав із рук камеру. 29 квітня у Києві стався інцидент із перешкоджанням роботі журналістів із боку поліції. До кореспондента Нromadske.ua Богдана Кутєпова поліцейські застосували силу та зламали його техніку під приводом того, що він вів зйомку із забороненої зони. Знімальна група працювала над висвітленням протестів підприємців під будівлею Кабінету міністрів щодо карантинних заходів. Такими є дані моніторингу «Індексу фізичної безпеки журналістів України», який Національна спілка журналістів України проводить спільно з партнерськими громадськими організаціями, інформує НСЖУ.

Робочий графік

Українські журналісти зізнаються, що працюють ще більше, ніж до карантину, хоча майже всі видання перейшли на дистанційну роботу. До прикладу, на Кіровоградщині редактор видання «Точка доступу» Ольга Зима говорить, що до нових умов роботи звикнути було важко: «Карантин суттєво вплинув на організацію робочого часу. З першого дня запровадження карантину ми працюємо з дому. І в перші тижні це був стресовий період, тому що працювати онлайн, контролювати роботу, координувати її виявилося досить складно. Звичайно, це вплинуло і на контент сайту. Всі наші напрацювання контент-плану вмить розвіялися, а новини, статистика Covid та постійні сповіщення з робочих чатів поїдали весь час – із самого ранку й до пізньої ночі. Змушувати журналістів виходити за межі власного дому ми не можемо, адже це означає наразити на ризик їхнє життя. Тому, питання зі спікерами намагаємося вирішувати в телефонному режимі або месенджерах», – повідомляє Інститут масової інформації.

Змінились і особливості інтерв’ю та зйомок відеосюжетів. Записувати інтерв’ю онлайн – непоганий навик, який можна використовувати і після карантину. Кореспондентка 24 каналу Анастасія Федченко  зазначає: «На мою якість роботи з дому впливає хіба те, що потрібно більше часу думати про відеоряд. Адже, коли їздиш на зйомки, робиш розкадровки. Коли в тебе кілька інтерв’ю скайпом, доводиться лізти в архів, просити фотографії, завантажувати відео з інтернету. Це значно маруднішна робота, ніж узяти “свіже” відео. Хоча тут на сцену виходить іще одна карантинна навичка. Іноді ми з колегами просимо героїв зняти відео, як вони щось роблять. Скажімо, я просила героя сюжету про те, як знайти роботу на карантині, зняти, як він готує їсти (його нова робота з цим пов’язана), зробити розкадровки різної крупності. Герой впорався на відмінно».

Випускниця Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, кореспондентка на каналі «UA: Перший» Вікторія Синиця, коментує свою «карантинну» роботу: «Я взяла відпустку, коли карантину ще не було, а потім повернулась в іншу реальність – усі в масках, кругом антисептики, вітатись обіймами не можна. Людей в ньюз-румі вдвічі менше, бо нас розділили на дві групи, щоб в разі чого одні – на самоізоляцію, інші – працюють. На події їздити не можна, а їх, по суті, й не стало. Синхрони пишемо лише за допомогою Skype. А щоб перекрити картинкою сюжет, потрібно підняти пів архіву».

Коли було введено жорстокі обмеження 6 квітня, у Львові журналістам дозволили пересуватись громадським транспортом з дотриманням норм безпеки, окремі редакції працювали дистанційно.

Робота журналістів під час карантину у кожній редакції відбувалась по-різному, але об’єднувало всіх одне – відсутність або нестача матеріалів та труднощі з доступом до інформації.

Послаблення карантину

Після послаблення карантину робота журналістів дещо «розвіртуалізувалась». У прес-центрі Верховної Ради, до прикладу, 4 червня працювало близько трьох десятків журналістів, які дотримувались безпечної дистанції, користувались антисептиками і засобами індивідуального захисту, для того щоб транслювати засідання парламенту, – повідомляє Укрінформ. У ложу для преси пускали тільки операторів та фотографів, а перед входом до будівлі усім вимірювали температуру. Також, як повідомляє «Детектор медіа», всім охочим потрапити до ложі преси видавали жовті перепустки, проводили інструктаж про умови роботи (маска на обличчі та дотримання дистанції), а пускали тільки до 30 людей -15 фотографів і 15 операторів.

Під час карантину українські журналісти освоїли нові навики та практики. Зокрема, у дослідженні Інституту масової інформації зазначається, що опитані журналісти відмітили такі набуті уміння: наради у відеоформаті, чітке і детальне планування в роботі та електронні документи.

Карантин – це справжній виклик для журналістів, для яких жива комунікація займає найбільшу частину роботи. Пандемія відіграла велику роль для журналістики і значно вплинула на роботу українських медіа, зокрема на дотримання свободи слова. Зменшення чи затримування заробітної плати, збільшення обсягів роботи, відсутність комерційних пропозицій чи навіть закриття медіа – далеко не весь список негативних наслідків для ЗМІ, що вже говорити про фізичні напади на журналістів. Проте, у будь-якій ситуації можна знайти переваги: збільшення охоплення матеріалів і рейтингів он-лайн видань, можливість дистанційно працювати, що значно економить час та набуті уміння он-лайн комунікацій – від інтерв’ю у Skype до зйомки новинних сюжетів в домашніх умовах. А навички, які отримали журналісти під час пандемії, будуть застосовуватись і після карантину та будуть допомагати їм у майбутній професійній діяльності.