Історія успіху випускниці К-ПНУ Вікторії Синиці

Вікторія Синиця – випускниця факультету української філології та журналістики 2018 року. Нині – кореспондентка суспільного телеканалу «UA: Перший».

Вікторіє, чому Ви обрали саме журналістику, що спонукало до такого вибору?

Думаю, що тепер можна зізнатися. В дев’ятому класі по телевізору йшов серіал «Маргоша» (якщо хтось такий пам’ятає ще). І те, як там показали робочий процес в редакції: спілкування колег між собою, постійні проблеми, дедлайни і шляхи їх подолання, – дуже мене зацікавило. І здавалося б, хто хотів би працювати в постійному стресі? Я ж подумала: це саме те, що мені треба, ось так я хочу жити, коли багато змін, подій і щодня ти «розгрібаєш» купу всяких проблем.

Що найчастіше пригадується зі студентських років?

Це дуже теплі спогади. Ми часто з одногрупниками збиралися разом. Пам’ятаю, як ми відкривалися один одному, як завжди допомагали й підтримували в скрутній ситуації. Постійно щось вигадували. Разом готувалися до пар та екзаменів. Ми були справжньою командою.

Кого згадуєте з викладачів?

Думаю, що без Почапської Оксани Іванівни, Колупаєвої Олени Миколаївни, Волковинських Олександра Сергійовича та Сергія Олександровича ми були б зовсім не тими, ким стали.

Коли вперше почали працювати за спеціальністю?

На другому курсі. Почала писати нариси про спортсменів у газету «Подолянин».

Які професійні навички отримали в університеті?

Говорити навіть тоді, коли ти не знаєш про що. Розбиратися в темах, які для тебе є незрозумілими. Вивчати за ніч те, що треба було вивчити за тиждень.

Як змінилося ставлення до журналістики від початку навчання й до сьогодні?

Не думаю, що воно якось змінилося. Воно радше сформувалося, бо на першому курсі я ще просто серйозно не задумувалася над тим, що ж це таке насправді журналістка.

Що було найважче на початку журналістської кар’єри?

Мені було важко писати сюжети. Та й задумувалася не раз над тим, як можна висвітлити за дві хвилини те, що пояснювати годину чи як з десяти хвилин обрати найважливіші 15 секунд.

Ви зараз майже рік працюєте на суспільному телеканалі «UA: Перший». Які виконуєте обов’язки і що Вам найбільше подобається у Вашій роботі?

Я – кореспондентка. Мої обов’язки – це створювати новини та реагувати на них якомога оперативніше. Шукати теми для сюжетів, планувати їх, записувати спікерів. Бути готовою їхати на подію хоч уночі. Бути готовою працювати в кадрі, навіть, якщо ти на місці лише 5 хвилин. Найбільше люблю брати інтерв’ю та робити репортажі.

Робота журналіста – це завжди ненормований графік. Як плануєте свій час?

Я можу запланувати два вихідних на тижні. За ці два дні намагаюся зробити найважливіше й обов’язково заплановано. Впродовж робочих днів планувати щось украй важко, бо лише о шостій вечора сьогодні я дізнаюся, чи піду завтра на роботу на восьму годину ранку чи на першу дня. А про те, коли звільнюся можна, навіть, не загадувати.

Розкажіть коротко, як Вам працювалося час карантину.

Я взяла відпустку, коли карантину ще не було, а потім повернулася в іншу реальність – усі в масках, кругом антисептики, вітатися обіймами не можна. Людей в ньюз румі вдвічі менше, бо нас розділили на дві групи, щоб у разі чого одні – на самоізоляцію, інші – працюють. На події їздити не можна, бо вони фактично майже не відбувалися. Синхрони пишемо лише у Skype. А щоб перекрити картинкою сюжет, потрібно підняти пів архіву.

У чому секрет вашого успіху?

Напевно, у тому, що я швидко адаптовуюся до нових умов і мені цікаво постійно дізнаватися щось нове.

Що можете порадити студентам-журналістам?

Дивитися новини. Щодня! Якщо плануєте працювати за спеціальністю, то чим раніше ви зануритеся в інформаційне поле, тим легше буде потім.

Які побажання можете висловити нашому університету?

Університету бажаю сміливих, креативних та цілеспрямованих студентів і досвідчених та висококваліфіцованих викладачів!

Дарія Бочуля, магістрантка факультету української філології та журналістики (спеціальність «Журналістика»)