Швець Сергій Анатолійович

Інтерв’ю з Сергієм Швецем

Що спонукало Вас обрати фах журналіста?

Це насправді дуже цікава історія. Я її всім розповідаю. Коли мені було

 років 7, побачив по телевізору журналіста на ім’я Сергій Швець. В принципі тоді й вирішив, що теж стану журналістом. Бракувало лише окулярів як у нього, але згодом зір впав і я теж тепер в окулярах.

Зараз він правда став депутатом від Слуги Народу… Тому таке собі в мене натхнення стало, ну але що ж.

Розкажіть, чим запам’ятались студентські роки? І хто з викладачів запам’ятався?

Ох. Ну, це були одні з найкращих років. Здебільшого тому, що була неймовірна кількість вільного часу на все, що хотілося. Книжки, друзі, якісь тусовки, закоханості і все так. Це, напевно, період найактивнішого розвитку. За 5 з половиною років університету я, як мені здається, дуже сильно виріс як людина.

А щодо викладачів. Кожен по своєму запам’ятався, але найбільше напевно Оксана Іванівна Почапська. І я так кажу не тому, що вона це інтерв’ю потім читатиме.

Пригадуючи студентські роки, є щось таке про що Ви жалкуєте?

Ні, немає такого. Одне з того, чому я навчився за студентські роки це ні про що не жалкувати. Бо навіть, якщо зараз здається, що це було дуже тупо чи просто якийсь неприємний досвід в результаті, то тоді, в той момент, це було те, чого я хотів і це було те, що мені потрібно. Думаю задля того аби бути нормальною людиною зараз, потрібно поважати себе в минулому.

Чи спілкуєтесь Ви зі своїми одногрупниками? І чи працюють вони за фахом?

Так, спілкуюсь. З однією навіть зустрічаюсь. Ще з кількома просто підтримую зв’язок. Іноді приїжджаємо одне до одного в гості, або навіть якісь свята разом зустрічаємо.

Половина, напевно працюють за фахом, або, принаймні, кимось наближеним до журналістики.

Під час навчання в університеті, Ви брали участь у конкурсах і заходах?

Так. На першому курсі грав у КВН. Найгірша помилка в моєму житті.

Який Ви маєте досвід в медіа?

Колосальний. Працював у всяких трешових регіональних ЗМІ,  на кількох сайтах, каналах. Але по суті це дуже мені мало дало знань про журналістику. Аж доки я не потрапив у ЗМІ, де дотримуються журналістскьих стандартів  і намагаються зробити по-справжньому якісний продукт. Це я про Суспільне говорю. Тобто по відчуттях і за трудовою книжкою в мене стажу десь роки півтора.

Ви писали про Сергія Швеця і «таке собі натхнення». То де зараз Ви черпаєте натхнення?

Ну, про Сергія Швеця це був трішки жарт. Я просто не поважаю журналістів, які б вони не були, які йдуть в політику.

А щодо натхнення, то я вважаю, що це все дурня, яку вигадали поети і художники. При чому такі собі поети і художники. Журналістика – це професія. Журналіст має бути професіоналом, який може працювати в будь-яких умовах, незалежно від того чи є в нього якесь уявне натхнення чи ні.

У чому секрет Вашого успіху?

Якщо завдання про успіх, це ще не значить, що я успішний. От коли я отримаю пулітцерівську премію… Тоді, можливо, я буду вважати себе успішним. А поки що я просто працюю журналістом. Не погано працюю, не супер класно. Але якщо вважати за успіх те, що я не роблю ноготочки на дому, то так я успішний! А секрет мій в тому, що я просто прошйов  з десяток співбесід на журналіста, сценариста і всяких різних видів писак. Інколи працював за смішну зарплатню щоб отримати досвід, іноді просили писати якусь дурню, щоб можна було далі працювати і робити не дурню.

Загалом потрібно працювати.

Які плани на майбутнє?

Це максимально важке питання. Коротка відповіль – я не знаю. В мене немає планів. Якщо трішки довше, то я стараюсь жити якомога більше сьогоднішнім днем. Бо мене немає ні в минулому, ні в майбутньому. А зараз я є. Тому найдальші мої плани на майбутнє – це довести до кінця  інтерв’ю.

Дайте пораду студентам: як планувати час, ставити мету і визначати пріорітети?

Мені б ще хтось таку пораду дав. Абсолютно не вмію робити цього сам. Закриваю очі, тикаю палцем і тут БАХ – моя мета. Час не виходить планувати через часто ненормований графік. А з пріорітетами.. Ну, це суто за відчуттями. що здається важливим те і роби. Я так живу. Провичвся так 6 років майже в універі, не здавши жодну сесію вчасно. Бо були іспити, а були пріорітети інші.

Що Ви можете побажати університету?

Побажати університету можна лише ще щонайменше 100 років процвітання і першого місця у сотні найкращих ВНЗ України. Для мене він таким і є. Бо багато в чому цей університет зробив мене тією людиною, яким я є зараз.