Вікторія Синиця

Інтерв’ю з Вікторією Синицею

Вікторіє, чому Ви обрали саме журналістику, що спонукало до такого вибору?

• Думаю, що тепер вже можна зізнатись. У класі восьмому чи дев’ятому по телевізорі йшов серіал «Маргоша», якщо хтось такий пам’ятає ще. І те, як там зобразили роботу в редакції: спілкування колег між собою, постійні проблеми, дедлайни і шляхи їх подолання – дуже мене надихало. І здавалося б, хто хотів би працювати в постійному стресі? Я ж подумала – це саме те, що мені треба, ось так я хочу жити, коли багато змін, подій і щодня ти розгрібаєш купу всяких проблем.

• Чим найбільше запам’ятались студентські роки?

• Це дуже теплі спогади. Ми часто з одногрупниками збирались разом. Запам’ятались тим, як ми відкривались, як завжди допомагали і підтримували один одного. Постійно щось вигадували. Разом готувались до пар та екзаменів. Ми були справжньою командою.

• • Кого згадуєте з викладачів?

• Думаю, що без Почапської Оксани Іванівни, Колупаєвої Олени Миколаївни, Волковинських Олександра Сергійовича та Сергія Олександровича ми були б зовсім не тими, ким стали.

• • Коли вперше почали працювати за спеціальністю?

• На другому курсі. Почала писати нариси про спортсменів в газету «Подолянин». Потім лише практики проходила і дуже дарма.

• Який найважливіший навик отримали в університеті?

  • Говорити навіть тоді, коли ти не знаєш про що говориш. Розбиратись у темах, які зовсім незрозумілі. Вивчати за ніч те, що треба було вивчити за тиждень.

• Як змінилось ставлення до журналістики від початку навчання і до сьогодні?

• Не думаю, що воно якось змінилося. Воно радше сформувалось. Бо на першому курсі я мало собі уявляла, що таке журналістка.

• Що було найважче на початку журналістської кар’єри?

• Мені було важко писати сюжети. Спершу не відчувалось, як помісти в дві хвилини те, що можна пояснювати годину чи як з десяти хвилин обрати найважливіші 15 секунд.

• Ви зараз майже рік працюєте на суспільному телеканалі «UA: Перший». Які у Вас обов’язки і що найбільше любите у роботі?

• Я – кореспондентка. Мої обов’язки – це створювати новини та реагувати на них якомога оперативніше. Шукати теми для сюжетів, планувати їх, записувати спікерів. Бути готовою їхати на подію хоч вночі. Бути готовою працювати в кадрі, навіть, якщо ти на місці лише 5 хвилин. Найбільше люблю брати інтерв’ю та робити репортажі.

• Робота журналіста – це завжди ненормований графік. Як плануєте свій час?

• Я можу запланувати собі два вихідних на тижні. В них намагаюсь помістити найважливіше і обов’язкове. В усі інші дні планувати щось вкрай важко, бо лише о шостій вечора сьогодні я дізнаюсь чи піду я завтра на роботу на восьму годину ранку чи на першу дня. А про те, коли звільнюсь можна, навіть, не загадувати.

• У чому секрет вашого успіху?

• Напевно, у тому, що я швидко адаптовуюсь до нових умов і мені цікаво постійно дізнаватися щось нове.

• Що можете порадити студентам-журналістам?

• Дивитись новини. Щодня! Якщо плануєте працювати за спеціальністю, то чим раніше ви зануритеся в інформаційне поле, тим легше буде потім.

• Розкажіть коротко про те, як проходила професійна діяльність під час карантину.

• Я взяла відпустку, коли карантину ще не було, а потім повернулась в іншу реальність – усі в масках, кругом антисептики, вітатись обіймами не можна. Людей в ньюз-румі вдвічі менше, бо нас розділили на дві групи, щоб в разі чого одні – на самоізоляцію, інші – працюють. На події їздити не можна, а їх, по суті, й не стало. Синхрони пишемо лише у Skype. А щоб перекрити картинкою сюжет, потрібно підняти пів архіву.

• Які ваші побажання університету?

• Університету бажаю сміливих, креативних та цілеспрямованих абітурієнтів. І завзятих, інтелектуальних та досвідчених викладачів.

Дарія Бочуля, магістрантка 2 року навчання