Довга підготовка та почуття захищеності. Як це — проводити наукове дослідження в Польщі

Улітку 2022 року кандидатка наук із соціальних комунікацій, доцентка кафедри журналістики Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Оксана Почапська стала однією із 48 учасників стипендіальної програми для докторантів PASIFIC (усього подавалося 550 людей). Упродовж 24 місяців відібрані кандидати проводять свої наукові дослідження в інститутах Польської академії наук (Варшава, Польща). До того ж у кожного стипендіата є змога пройти шестимісячне відрядження в іншій установі.

Оскільки вже минув рік від старту програми, редакція JTA запропонувала Оксані розповісти про свій досвід наукової роботи в Польщі.

Постдок — це той стан, коли тобі, досвідченому науковцю, у якого за плечима аспірантура, наукові публікації, захищена кандидатська дисертація і навіть опублікована монографія, все ще не йметься. Досі хочеться щось подосліджувати та поділитися зі світом своїми відкриттями.

Зарплати науковців, м’яко кажучи, такі собі. Однак це не означає, що треба триматися лише за одну ідею. Направду, програми на проведення наукового дослідження, які пропонують інституції ЄС, США, Канади, Японії, Китаю, оплачуються гідно. Це своєю чергою дозволяє учасникам зосередитися на науковій роботі.

Тому, у 2021 році я подалася на програму PASIFIC із темою, що є частиною моєю майбутньої докторської дисертації, — «Transformation of the audience consciousness under the influence of the printed media in Post-Soviet and European countries» («Свідомісна трансформація аудиторії пострадянських і європейських країн під впливом друкованих видань»). Попередня відповідь про те, що моя заявка пройшла обговорення і рекомендована до проходження фінального відбору, прийшла десь у червні 2022 року, а остаточне підтвердження я отримала ще через два місяці. На проведення наукового дослідження мене запросили до Інституту філософії і соціології Польської академії наук.

Бюрократія як гарантія захищеності науковця

Навіть якщо ти досвідчений науковець, ти не можеш відразу почати писати дослідження після прибуття в закордонну установу: там це так не працює. Спершу необхідно окреслити кожен етап проведення дослідження, прописати, які методи й методики будуть використані, з якою цільовою аудиторією працюватимеш і яким має бути кінцевий результат (подається у вигляді гіпотези). Усе це затверджується на рівні Інституту (комісією, що формується із фахівців у поданій проблематиці) без участі науковця. Тому усе треба описати так, щоб тебе зрозуміли не лише фахівці у твоїй галузі. Загалом ця процедура займає від тижня до чотирьох.

Роботодавець (у моєму випадку — Інститут філософії і соціології Польської академії наук) має розуміти, чому він укладає з тобою контракт, оскільки йдеться насамперед про його ім’я і репутацію. До речі, на цьому етапі можна отримати відмову, навіть попри те, що фінансування іде за окремою програмою, — якщо чомусь звільнився науковий консультант, який рекомендував твою тему як перспективну, а заміну йому так і не знайшли, або ж ти при подачі заявки «прикрасив» свої наукові досягнення (щоправда, моя консультантка — професорка Урсула Ярецька — не пригадує випадків, щоби хтось подавав неправдиву інформацію).

В академії дбають про твій комфорт: тобі або надають окремий кабінет, або ти ділиш приміщення зі своїм науковим керівником і кількома його докторантами (щоправда, як показує практика, перетинатися ви будете вкрай рідко, тому кабінет стає майже персональним. Це дуже рятує, коли потрібен безперебійний інтернет для участі в онлайн-заході). Кабінет обладнаний усім необхідним: робочий простір, доступ до інтернету, підключення до внутрішньої мережі, що дозволяє роздрукувати необхідні матеріали на будь-якому із доступних принтерів. Окрім того, тобі доступні коворкінг і спільна кухня, де можна випити чаю / кави й поспілкуватися неформально із колегами.

Після затвердження плану обов’язково слідує етичне самооцінювання, де чітко прописуються усі можливі конфліктні ситуації, особливості контакту із респондентами (якщо таке передбачається), правила використання персональних даних, і — оскільки Україна не входить до ЄС — правила й умови збереження персональних даних. Важливо створити чітку процедуру для респондента: як він може сконтактувати, аби в будь-який момент відкликати свої відповіді й вимагати видалення своїх персональних даних із загального пакета досліджень. І знову ж, все вирішується на засіданні комісії з етики без участі науковця, а тому всю інформацію треба подати якнайдоступніше. Це оцінювання триває, як правило, від двох до чотирьох тижнів. У разі зауважень вся процедура повторюється після усунення і виправлення спірних моментів. До речі, в етичному самооцінюванні чітко прописується відповідальність науковця за порушення академічної доброчесності. І цей документ вже вважається таким собі допуском до початку проведення дослідження.

Так, ти стикаєшся з неймовірною бюрократичною тяганиною, однак подолавши її, ти почуваєшся захищеним (і навіть трошки титаном), оскільки практика відстоювання власних прав через суд досить поширена в країнах ЄС.

Не все вирішується грошима

Платна участь у конференціях зазвичай не відлякує іноземних науковців, оскільки в бюджетах їхніх наукових інституцій кошти на це передбачено. Програма PASIFIC теж забезпечує своїх стипендіатів такою можливістю. У кожного з нас є певний фінансовий ліміт на рік, і як ним розпоряджатися (до яких заходів долучатися, які статті витрат покриває програма), кожен вирішує сам. До прикладу, коли я брала участь у конференції в Братиславі, то залишала заявку лише на оплату проїзду: решту забезпечував оргкомітет. А от вже на конференцію в Познані я прописуватиму і дорогу, і проживання, і оплату конференційного внеску.

Однак якщо ти подаєш заявку на конференцію, де участь платна, це не означає, що тебе затвердять напевно. Звісно, як слухач ти можеш брати участь у будь-якій конференції, однак якщо хочеш презентувати результати своїх досліджень, дебатувати у панельних дискусіях і виступати з доповіддю, то маєш ще довести, що твоя тема стосується конференційної проблематики. Для цього оргкомітет повинен отримати повний опис того, що ти плануєш презентувати аудиторії. Процедура відбору теж тривала: як правило, після завершення прийому заявок ще 3–4 тижні комітет опрацьовує кореспонденцію.

А що з комунікацією?

Я взагалі не знала польської, коли прибула до Польщі торік. Однак це не завадило мені порозумітися із колегами в Польській академії наук, оскільки всі її співробітники — від IT-фахівця до професора — досить добре спілкуються англійською. Однак якщо є час та бажання вивчити польську та покращити англійську, можна скористатися місцевими мовними програмами для українців. Наприклад, у Варшаві ці програми слід шукати у пропозиціях Українського дому і Варшавського університету. Щодо мене, то я закінчила курс польської на рівні А.2.1. від Українського дому, а з вересня продовжу навчання на рівні А.2.2 — В.1. Окрім того, двічі на тиждень я відвідую заняття з англійської для рівня В2 — С1 від Варшавського університету.

Більшість питань із науковим керівником і секретаріатом інституту ти вирішуєш електронною поштою. Це дозволяє не марнувати час на оббивання порогів й очікування в чергах, а витрачати його з більшою користю, наприклад, на роботу в бібліотеці. До речі, заяви теж надсилаються електронною поштою, й треба бути готовим, що подеколи від тебе вимагатимуть електронний підпис.

Загалом, сама процедура проведення наукового дослідження що в Польщі, що в Україні схожа, а от умови, які супроводжують цей процес, різняться. І завдяки цим інакшим умовам ти як науковець відчуваєш себе важливим і затребуваним, що, мабуть, є найкращим стимулом в тому числі й для наукового розвитку.